Сьогодні ми з вами чули Євангельське читання, яке на перший погляд зрозуміти досить непросто. Особливо, якщо не враховувати при цьому увесь той історичний контекст, у якому відбувалися згадані події. Отже, ми з вами слухали біблійний фрагмент про те, як до Христа підійшли якісь люди та почали спокушати Його. Вони запитували, що буде з жінкою, у якої семеро братів будуть почергово брати її за дружину, після чого вмиратимуть один за одним. Хто з цих братів буде після смерті її єдиним, «головним» чоловіком?
Для того, щоб нам зрозуміти і правдиву відповідь на це питання, а головне – чому саме виникло таке питання, нам потрібно найперше згадати про тих людей, які ставили питання такого рівня. За свідченням дослідників Святого Письма, людьми, які це запитували були представники секти Садукеїв. Садукеї – це були представники особливого вчення. Ми, до речі, нещодавно згадували її в недільній проповіді – може хтось ще пам’ятає. Садукеї це такі собі раціоналісти, богослови-безбожники. Вони навіть не вірили у вічне життя, навчаючи про те, що після смерті людина просто перестає існувати. Саме тому вони постійно вели суперечки з фарисеями – іншими ворогами Істини та ворогами Христа. Якось, оці садукеї стали свідками того, як Христос доволі жорстко відповів фарисеям, викриваючи їхні помилкові переконання. У свою чергу, це дало підстави самим садукеям сподіватися, що Христос: ворог нашого ворога – наш друг.
І ось, саме для того, щоб це перевірити, вони поставили перед Ним таку дивну логічну головоломку. Звісно, вона цілком надумана, оскільки в реальному житті поєднання стількох дивних факторів дуже малоймовірне. Мало яка жінка захоче мати сімох чоловіків, та ще й братів, та ще й хоронитиме їх одного за другим. Справжня маячня. Чи не так? Однак, така маячня була конче необхідна їм для того, щоб випробувати віру Спасителя, побачити те, в що Він вірить, і що проповідує. Відповідаючи садукеям Христос розповідає, що новий світ, якого ми чекаємо, буде діяти за зовсім іншими законами, ніж теперішній, а природа людей буде більше схожою до природи ангелів. Нам із вами сьогодні це збагнути дуже складно, бо нічого подібного в своєму житті, на власному досвіді ми ніколи не переживали. Людина може щось краще збагнути лише порівнюючи це з тим, що близьке для неї. Те, що відбуватиметься в новому світі для нас прикрите пеленою невідомості. Знаємо лише, що тоді люди матимуть нові тіла – схожі до ангельських. Із іншого боку ми також знаємо й те, що таїнство Шлюбу, яке приймають люди на землі – робить пару онтологічною єдністю назавжди. Християнський шлюб – вічний і не має свого кінця. Отже принагідно згадаємо, що настільки популярні нині розлучення – це річ цілком протиприродна. Розлучення не просто гріх супроти Церкви, це гріх проти самої сутності, проти самої природи людини.
Те, що намальована Христом картина ніяк не узгоджується з нашим попереднім життєвим досвідом і власним уявленням про світобудову, зовсім не говорить про те, що ми повинні через це відкидати сказане.
Ми з вами добре знаємо, що чоловік і дружина у різні моменти свого знайомства, зближення й зрештою – спільного життя переживають абсолютно різні духовні переживання та по різному ставляться один до одного. Пригадайте, як у школі хлопець виявляє до дівчини знаки симпатії. Він тягне її за кіски, лупить по спині портфелем чи ще якісь інші прикрощі. Це один спосіб взаємостосунків такої пари. Згодом, коли вони підростуть, закоханий юнак дарує своїй дівчині квіти, запрошує в кіно та годинами готовий говорити з нею по телефону. Мине ще якийсь час, вони одружаться, і будуть виявляти свою приязнь та почуття один до одного зовсім іншим способом. Він буде заробляти гроші, а вона прасуватиме йому сорочки. Мине ще якийсь час, емоції стихнуть, вони стануть більш розміреними й тихими. Не можна сказати, що вони стануть байдужими один до одного, хоча й такий варіант розвитку теж можливий. Я б радше хотів звернути увагу на те, що у всіх згаданих випадках ми ведемо мову про одну й ту саму пару. Від самого дитинства до глибокої старості рівень їх стосунків змінюється, поглиблюється. Спочатку вони були одними, потім – іншими. А потім – ще іншими. Так само й ми коли помремо, а потім воскреснемо для нового життя, будемо мати із своїми чоловіками та дружинам зовсім інший зв'язок. Який? Цього поки ми не знаємо. Знаємо лише, що наше життя гробом не закінчується, але буде тривати вічно, поза часом. Тому, Христос і відповідає садукеям докоряючи – що ті не знають ні Писання, ні сили Божої.
Хіба садукеї не знали Писання? Вони читали його, але не бачили в його сторінках правдивого змісту. Існує безліч прикладів того, коли людина читає Біблію, начебто просту та елементарну річ, але не хоче її сприйняти. Тому, у іншому фрагменті, який нині читався – зачалі свята – Господь нагадує «Дивіться, (або ще кращий переклад – «спостерігайте»), як ви слухаєте». Це дуже важливе питання для всіх нас. Подивімося на себе, як ми слухаємо Євангелію. Ми начебто кожного разу чуємо одній й ті ж самі речі, нічого нового та дивовижного. Але Господь нам нагадує про те, що слухати потрібно більш уважно, придивляючись до себе, і тоді знайдеться і відкриється нам багато дивовижних речей.
І далі, Господь відповідає садукеям: подивіться, як Бог називається в Святому Писанні: Бог Авраама, Ісаака та Якова. Що це означає? Це означає, що існує вічне життя. Якби не було вічного життя, не було б вживих у іншому світі Авраама, Ісаака та Якова, Бог би так себе не називав. І тому далі нам нагадується, що: «Бог є Бог живих, а не померлих».
Тільки коли ми відвідуємо храм Божий, ми стаємо причасниками Царства Божого уже тепер, ще живучи на землі. Для віруючих немає не померлих, ні живих, бо для Господа всі люди – живі. Просто вони живуть зараз у іншому місці та мають інший спосіб свого буття ніж маємо ми. Вони живуть своїм, особливим життям.
Сьогодні Церква ставить перед нами особливий приклад того, як благодатно може людина відійти у вічність, минаючи ті спокуси та випробовування, що ми називаємо митарствами, а католики – чистилищем. Нині ми вшановуємо день Успіння святої праведної Анни - матері Пресвятої Богородиці. На відпусті кожної Літургії ми обов’язково згадуємо про Богоотців – Йоакима та його дружину Анну. Сьогодні ж ми особливо згадуємо те, як Анна, доживши до 79-ти років, віддала душу Богу. За своє праведне життя, безліч терпінь та пережитих скорбот, непорочність та незлобливість, Господь сподобив її особливої милості. Її смерть стала тихим Успінням, мирним сном, після пробудження якого вона отримала нове життя з Богом.
На свято Успіня Пресвятої Богородиці ми вже говорили про те, чим смерть людини відрізняється від смерті праведника – успіння. Успіння – це перехід від одного життя до іншого. Коли помирає праведник, то він оминає ті митарства, на яких йому біси нагадують про гріхи та злочини. На відміну від нас, грішних людей, праведник не бере зі собою торби того зла та неправди, які ми чинили роками. Коли ми помремо, то надовго зупинимося уже на перших пунктах Заповідей Божих. Смерть праведника – явлення світу перемоги життя над смертю. Вона лише переходить із місця свого подвигу, до місця нагороди. Ми повинні цього прагнути всім серцем. І тому, більше готуватися до смерті саме внутрішніми речами. От є люди, які наперед купляють собі домовину, пишуть особливий сценарій власних похорон, список учасників і безліч дрібних вказівок як все повинно пройти. Безперечно, все це марнота, яка не має жодного значення для майбутнього. Найголовнішим є те, як ми приготуємо свою душу та з чим покажемося на Суд Божий.
Свята праведна Анна довго не мала дитинки. При цьому, вона не нарікала на Бога, але смиренно терпіла. І вже, під кінець життя Господь нагородив її смиренне терпіння – вона народила дівчинку. І Діва Марія прожила в Єрусалимському храмі серед іншого й тому, що виростала вона вже сиротою. А Йоаким помер за два роки перед смертю Анни. Саме тому їй дали обручника Йосифа, який нею піклувався, поки сам не помер. Це не був її чоловік, у нашому розумінні, а був опікун – батько та старший наставник, який дивиться за нею та турбується так, як дивиться та піклується батько за своєю донькою. Для людей вони виглядали подружньою парою, бо в давнину, та й і тепер в тих краях можуть бути звичаї літнім чоловікам брати за дружину малих дівчат. Але ж ми добре знаємо, чим був цей союз Йосифа та Марії в дійсності.
Отже, я вітаю всіх нас із нинішнім святом. Нехай життя та успіння святих Богоотців Йоакима та Анни покажуть та навчать нас із вами, яким повинне бути й наше з вами життя. Якщо нам здається, що ми довго страждаємо, довго чогось просимо, але не отримуємо, то пригадуймо собі цю подружню пару. Вони все життя чекали спадкоємця. І таки дочекалися та досягли багато більше, ніж сподівалися. Нехай Господь поблагословить усіх нас, дозволяючи побачити Царство Боже і тут, на землі, і після нашої смерті! Амінь.
Для того, щоб нам зрозуміти і правдиву відповідь на це питання, а головне – чому саме виникло таке питання, нам потрібно найперше згадати про тих людей, які ставили питання такого рівня. За свідченням дослідників Святого Письма, людьми, які це запитували були представники секти Садукеїв. Садукеї – це були представники особливого вчення. Ми, до речі, нещодавно згадували її в недільній проповіді – може хтось ще пам’ятає. Садукеї це такі собі раціоналісти, богослови-безбожники. Вони навіть не вірили у вічне життя, навчаючи про те, що після смерті людина просто перестає існувати. Саме тому вони постійно вели суперечки з фарисеями – іншими ворогами Істини та ворогами Христа. Якось, оці садукеї стали свідками того, як Христос доволі жорстко відповів фарисеям, викриваючи їхні помилкові переконання. У свою чергу, це дало підстави самим садукеям сподіватися, що Христос: ворог нашого ворога – наш друг.
І ось, саме для того, щоб це перевірити, вони поставили перед Ним таку дивну логічну головоломку. Звісно, вона цілком надумана, оскільки в реальному житті поєднання стількох дивних факторів дуже малоймовірне. Мало яка жінка захоче мати сімох чоловіків, та ще й братів, та ще й хоронитиме їх одного за другим. Справжня маячня. Чи не так? Однак, така маячня була конче необхідна їм для того, щоб випробувати віру Спасителя, побачити те, в що Він вірить, і що проповідує. Відповідаючи садукеям Христос розповідає, що новий світ, якого ми чекаємо, буде діяти за зовсім іншими законами, ніж теперішній, а природа людей буде більше схожою до природи ангелів. Нам із вами сьогодні це збагнути дуже складно, бо нічого подібного в своєму житті, на власному досвіді ми ніколи не переживали. Людина може щось краще збагнути лише порівнюючи це з тим, що близьке для неї. Те, що відбуватиметься в новому світі для нас прикрите пеленою невідомості. Знаємо лише, що тоді люди матимуть нові тіла – схожі до ангельських. Із іншого боку ми також знаємо й те, що таїнство Шлюбу, яке приймають люди на землі – робить пару онтологічною єдністю назавжди. Християнський шлюб – вічний і не має свого кінця. Отже принагідно згадаємо, що настільки популярні нині розлучення – це річ цілком протиприродна. Розлучення не просто гріх супроти Церкви, це гріх проти самої сутності, проти самої природи людини.
Те, що намальована Христом картина ніяк не узгоджується з нашим попереднім життєвим досвідом і власним уявленням про світобудову, зовсім не говорить про те, що ми повинні через це відкидати сказане.
Ми з вами добре знаємо, що чоловік і дружина у різні моменти свого знайомства, зближення й зрештою – спільного життя переживають абсолютно різні духовні переживання та по різному ставляться один до одного. Пригадайте, як у школі хлопець виявляє до дівчини знаки симпатії. Він тягне її за кіски, лупить по спині портфелем чи ще якісь інші прикрощі. Це один спосіб взаємостосунків такої пари. Згодом, коли вони підростуть, закоханий юнак дарує своїй дівчині квіти, запрошує в кіно та годинами готовий говорити з нею по телефону. Мине ще якийсь час, вони одружаться, і будуть виявляти свою приязнь та почуття один до одного зовсім іншим способом. Він буде заробляти гроші, а вона прасуватиме йому сорочки. Мине ще якийсь час, емоції стихнуть, вони стануть більш розміреними й тихими. Не можна сказати, що вони стануть байдужими один до одного, хоча й такий варіант розвитку теж можливий. Я б радше хотів звернути увагу на те, що у всіх згаданих випадках ми ведемо мову про одну й ту саму пару. Від самого дитинства до глибокої старості рівень їх стосунків змінюється, поглиблюється. Спочатку вони були одними, потім – іншими. А потім – ще іншими. Так само й ми коли помремо, а потім воскреснемо для нового життя, будемо мати із своїми чоловіками та дружинам зовсім інший зв'язок. Який? Цього поки ми не знаємо. Знаємо лише, що наше життя гробом не закінчується, але буде тривати вічно, поза часом. Тому, Христос і відповідає садукеям докоряючи – що ті не знають ні Писання, ні сили Божої.
Хіба садукеї не знали Писання? Вони читали його, але не бачили в його сторінках правдивого змісту. Існує безліч прикладів того, коли людина читає Біблію, начебто просту та елементарну річ, але не хоче її сприйняти. Тому, у іншому фрагменті, який нині читався – зачалі свята – Господь нагадує «Дивіться, (або ще кращий переклад – «спостерігайте»), як ви слухаєте». Це дуже важливе питання для всіх нас. Подивімося на себе, як ми слухаємо Євангелію. Ми начебто кожного разу чуємо одній й ті ж самі речі, нічого нового та дивовижного. Але Господь нам нагадує про те, що слухати потрібно більш уважно, придивляючись до себе, і тоді знайдеться і відкриється нам багато дивовижних речей.
І далі, Господь відповідає садукеям: подивіться, як Бог називається в Святому Писанні: Бог Авраама, Ісаака та Якова. Що це означає? Це означає, що існує вічне життя. Якби не було вічного життя, не було б вживих у іншому світі Авраама, Ісаака та Якова, Бог би так себе не називав. І тому далі нам нагадується, що: «Бог є Бог живих, а не померлих».
Тільки коли ми відвідуємо храм Божий, ми стаємо причасниками Царства Божого уже тепер, ще живучи на землі. Для віруючих немає не померлих, ні живих, бо для Господа всі люди – живі. Просто вони живуть зараз у іншому місці та мають інший спосіб свого буття ніж маємо ми. Вони живуть своїм, особливим життям.
Сьогодні Церква ставить перед нами особливий приклад того, як благодатно може людина відійти у вічність, минаючи ті спокуси та випробовування, що ми називаємо митарствами, а католики – чистилищем. Нині ми вшановуємо день Успіння святої праведної Анни - матері Пресвятої Богородиці. На відпусті кожної Літургії ми обов’язково згадуємо про Богоотців – Йоакима та його дружину Анну. Сьогодні ж ми особливо згадуємо те, як Анна, доживши до 79-ти років, віддала душу Богу. За своє праведне життя, безліч терпінь та пережитих скорбот, непорочність та незлобливість, Господь сподобив її особливої милості. Її смерть стала тихим Успінням, мирним сном, після пробудження якого вона отримала нове життя з Богом.
На свято Успіня Пресвятої Богородиці ми вже говорили про те, чим смерть людини відрізняється від смерті праведника – успіння. Успіння – це перехід від одного життя до іншого. Коли помирає праведник, то він оминає ті митарства, на яких йому біси нагадують про гріхи та злочини. На відміну від нас, грішних людей, праведник не бере зі собою торби того зла та неправди, які ми чинили роками. Коли ми помремо, то надовго зупинимося уже на перших пунктах Заповідей Божих. Смерть праведника – явлення світу перемоги життя над смертю. Вона лише переходить із місця свого подвигу, до місця нагороди. Ми повинні цього прагнути всім серцем. І тому, більше готуватися до смерті саме внутрішніми речами. От є люди, які наперед купляють собі домовину, пишуть особливий сценарій власних похорон, список учасників і безліч дрібних вказівок як все повинно пройти. Безперечно, все це марнота, яка не має жодного значення для майбутнього. Найголовнішим є те, як ми приготуємо свою душу та з чим покажемося на Суд Божий.
Свята праведна Анна довго не мала дитинки. При цьому, вона не нарікала на Бога, але смиренно терпіла. І вже, під кінець життя Господь нагородив її смиренне терпіння – вона народила дівчинку. І Діва Марія прожила в Єрусалимському храмі серед іншого й тому, що виростала вона вже сиротою. А Йоаким помер за два роки перед смертю Анни. Саме тому їй дали обручника Йосифа, який нею піклувався, поки сам не помер. Це не був її чоловік, у нашому розумінні, а був опікун – батько та старший наставник, який дивиться за нею та турбується так, як дивиться та піклується батько за своєю донькою. Для людей вони виглядали подружньою парою, бо в давнину, та й і тепер в тих краях можуть бути звичаї літнім чоловікам брати за дружину малих дівчат. Але ж ми добре знаємо, чим був цей союз Йосифа та Марії в дійсності.
Отже, я вітаю всіх нас із нинішнім святом. Нехай життя та успіння святих Богоотців Йоакима та Анни покажуть та навчать нас із вами, яким повинне бути й наше з вами життя. Якщо нам здається, що ми довго страждаємо, довго чогось просимо, але не отримуємо, то пригадуймо собі цю подружню пару. Вони все життя чекали спадкоємця. І таки дочекалися та досягли багато більше, ніж сподівалися. Нехай Господь поблагословить усіх нас, дозволяючи побачити Царство Боже і тут, на землі, і після нашої смерті! Амінь.
0 коментарі:
Дописати коментар