Сьогодні свята Православна Церква вшановує пам’ять мученика на ім’я Іоан Воїн. Узагалі, в церковному році ми маємо багато святих із цим іменем, може кілька десятків. Тим не менше, чимало людей названих так святкують свої іменини лише в день пам’яті Іоана Предтечі – 7 липня, чи в інші дні памяті саме цього святого. Насправді, іменини ми повинні святкувати в той день, який є найближчим до дня нашого народження, якщо в календарі існує декілька святих, які мають наше ім’я. Здається, про це варто було б сказати зараз у першу чергу.
Святий Іоан, який згодом став мучеником, жив на межі IV-V століття. Він був воїном із легіону імператора Юліана Відступника, племінника Костянтина Великого. На відміну від свого дядька, святого Костянтина, який повернув християнство в імперію, цей Юліан робив усе навпаки. Він відступив від Православної віри – віри своїх родичів – святих та рівноапостольних Костянтина та Єлени. Тим не менше, це не заважало йому довгий час правити величезною державою – Римською імперією. Він намагався з якоюсь особливою злобою та цинізмом знищити все те добре, що було зроблене християнами до нього. Більше того. Він гнав і утискав самих християн. Він їх відловлював, мучив піддаючи тортурам і навіть убивав. І ось, у тому легіоні, який виконував ці безбожні накази, й служив воїн Іоан, пам’ять якого ми сьогодні вшановуємо.
Будучи християнином, він ще певний час не говорив нікому про це, завдяки чому отримав можливість допомагати іншим християнам, попереджуючи їх про ймовірну небезпеку. Коли Іоану ставало відомо про те, що на когось із християн розпочнеться полювання, або когось із них заберуть у темницю, чи, швидше за все, будуть вбивати, то він не вагаючись допомагав таким людям уникнути несправедливої кари. І треба сказати, що святий мученик врятував багатьом із них життя.
Все ж, коли прийшлося визнати самому Іоану власну віру перед імператором, він не відрікся від Христа, а за своє сповідання віри був тяжко мучений та кинутий до в’язниці на кілька років. Власне, саме через це Іоана й було названо «мучеником». У в’язниці він сидів до того часу, поки самого Юліана Відступника не було вбито під час одного з боїв на одній із чергових воєн. Після смерті імператора почали випускати з тюрем людей, які потрапили туди не через кримінальні злочини, але за “не правильні” політичні та релігійні погляди. Серед інших, випустили тоді й святого Іоана. Наступний імператор був уже християнином. Святий Іоан Воїн помер в глибокій старості, оточений багатьма людьми, які його любили та шанували подвиги святого.
Сьогодні ми вважаємо його мучеником не тільки тому, що він багато постраждав. Разом із цим обов’язково потрібно пригадати, що слово мученик – грецьке слово мартірос, яке точніше перекласти, як «свідок» – свідок Христовий. У дійсності ним описують не ту людину, яка мучиться від чогось, а та, яка свідчить щось, розповідає та переконує людей в Божій Правді. Святий Іоан настільки добре показав цю Правду, що ми сьогодні про нього пам’ятаємо, хоча минуло вже 17 віків із того часу.
На Русі пам’ять цього святого вшановувалася з давніх-давен. Деякі вчені навіть мають версію про те, що він був словянського походження, мало не українець. І тут, навпене, одне з пояснень того, чому його певним чином вирізняють серед інших святих, яких шануємо цього дня. Також у давнину вірили, що цей святий допомагає людям у різних скорботах, бідах і нещастях. Якщо хто переживає особливо складний чи трагічний момент у своєму житті, то молиться святому Іоану Воїну.
Звісно, ми віримо в те, що всі святі нам однаково допомагають, всі з однаковою силою нас люблять, і швидше за все, не мають жодної спеціалізації, як їм те приписують люди. Тим не менше, немає нічого поганого в тому, якщо в нас виникає внутрішня потреба помолитися та попросити полегшення нашої долі – ми можемо з цим звернутися до святого Іоана Воїна.
Те, що він зазнав неймовірних страждань, але не відрікся своїх поглядів, ще раз показує нам його велику віру, а нині -велику силу нам допомагати. На жаль, більшість із нас сьогодні, в випадку найменших випробовувань заради Церкви, очевидно, відмовилися б від Христа. Більшість із людей, які називають себе християнами, аж ніяк би не захотіли страждати тілом, заради спасіння душі. Ми не хочемо страждати навіть беручи на себе елементарний, дуже простий подвиг, наприклад, подвиг молитви та посту. Як відомо, уже за декілька днів розпочнеться Успенський піст. Погодьтесь, кінець літа – не дуже вдалий час для посту. Зазвичай, люди ще відпочивають, розважаються та постійно шукають нових способів це робити краще. До постування в таких людей, найчастіше, справа таки не доходить. Це дуже добре показує те, наскільки в дійсності люди ставляться до своєї віри.
Вірити в Бога – це не просто знати те, що Він існує. У Біблії написано, що й біси вірують, і тремтять. Вони тремтять зі страху. Все ж, вони не просто знають, що Бог існує, бо вони реально знайомі з Ним особисто так само, як ми з вами знаємо один одного. Насправді, віра -це певні стосунки між людиною та Богом. І якщо Господь обіцяв нам те, що ми досягнемо Царства Небесного коли будемо виконувати Його волю, то наша віра повинна саме в тому й полягати, що ми її виконуємо конкретними вчинками та думками, що ми довіряємо тим словам, які Він нам сказав та приймаємо за правду всі Його обітниці. Тому, й жити нам потрібно так, щоб усім було очевидно, що нам це цікаво та цінно, а ці слова Господні для нас не просто коливання повітря та не чиїсь порожні фантазії.
Дуже добре, що ми з вами маємо можливість збиратися для спільної молитви та пригадувати собі житія святих угодників Божих, які ще раз переконують нас у тому, що спастися можливо. Як би тяжко нам не було жити на землі, як би не здавалося важко виконувати Заповіді Божі. У дійсності їх виконувати легко, але нам це здається важким бо ми великі грішники. Добро робити складно, а зло – легко. Хоча його теж робити не завжди просто – ми лише себе так переконуємо. Бог і Церква хочуть від нас щоб ми змінювалися, поки ще маємо час. Ми ж не знаємо коли помремо, коли нас закличуть на суд Божий.
Тому потрібно завжди готуватися. Потрібно бути готовими дати відповідь хоча б за останній свій прожитий день. Давайте проаналізуємо, як ми його прожили? Чи можемо ми «похвалитися» хоча б одною чи двома конкретними добрими справами? А можливо, у когось із нас є виконаними навіть аж три добрих справи, з якими ми ввійдемо до Вічності. Якщо таких справа немає, то мусимо за цей день, який ще залишився, треба встигнути зробити хоча б щось одне добре, бо це потрібно не нашим ближнім, і навіть не Богу – а нам із вами. Наш нинішній стан – незадовільний, хворий та потребує лікування.
Якби когось із нас назвати духовно чи психічнохворим – ми б справедливо образились на того, хто це зробив. Звісно, що ми не відчуваємо себе хворими. Хіба фізично ми дійсно іноді можемо хворіти. Зате коли б ми почули про свої духовні та психічні хвороби, ми б ображали й навіть тримали ненависть на ту людину, бо вона сказала не правду та несправедливо образила нас. І чим більша ненависть у нас виникла до людини, яка нам це сказала, тим більше ця людина була права! Чим більшу ненависть та агресію ми відчуваємо до інших, тим більше це показує, наскільки ми в дійсності хворі.
“Нормальна” людина має всіх любити, прощати та посміхатися. Знаєте, я часто про це говорю та ще й нині хочу раз повторити. Людина, яка не посміхається – має в собі біса. Який це біс? Біс розпачу, смутку, гордині, ненависті та зневіри. В такої людини закрите серце. Вона не може поділитися власним світлом із іншими людьми з однієї причини – в неї його нема. Якби це світло в ній було, то вона б вела себе в житті зовсім по-іншому. І не лише в випадку її стосунків і спілкування з іншими людьми, але й коли вона залишається наодинці сама з собою.
Буває таке, що люди живуть самі. Поки вони не розмовляють із іншими людьми, вони багато думають. За цей час вони в одних лише думках стільки гріхів собі назбирають, що в навіть не потрібно ще й з кимось зустрічатися. В своїй голові вони вже так обсудили всіх, прокляли всіх, з’ясували хто поганий, а хто ще гірший і чим саме вони всі гірші він нас, що залишається лише сплеснути в долоні. Так, із одного боку, людина ще нічого не зробила особливого – навіть із хати не вийшла. Але з іншого – наробила стільки гріхів, що якби в цей момент її покликали на суд Божий, то вона направду б не мала з чим йти. Той тягар, той камінь гріхів, який нині лежить на нашому серці, піде з нами туди, де «вічний плач і скрегіт зубів».
Тому, поки ще маємо час, намагаймося змінюватися, пам’ятаючи, що для Бога важлива наша кожна хвилинка. Ми ж це так дешево цінуємо – прожили якось день до вечора – та й слава Богу! Завтра буде новий день. Зрештою, справа не лише в часі, не лише в кількості нашого життя, а в його якості. Має значення не скільки ти прожив, а для чого ти це прожив та з якою метою.
Нехай Господь благословить усіх нас. Нехай дозволяє нам частіше разом збиратися під час цієї великої подячної служби – Божественної літургії. Слово «літургія» означає «спільна справа», а «євхаристія» – «подяка». От ми збираємося разом на спільну справу – подякувати Богу за все, за кожен прожитий нами день. Щохвилини помирає 1 людина від туберкульозу. А кожні дві хвилини, чи щось таке, помирає людина від інфаркту. А ми поки з вами живі, чомусь. За це також треба дякувати Богу, Який любить та опікується нами. Дай Боже нам це швидше зрозуміти. Дякую вам за увагу. Слава Ісусу Христу!
Після Літургії 12 серпня 2015 року
Святий Іоан, який згодом став мучеником, жив на межі IV-V століття. Він був воїном із легіону імператора Юліана Відступника, племінника Костянтина Великого. На відміну від свого дядька, святого Костянтина, який повернув християнство в імперію, цей Юліан робив усе навпаки. Він відступив від Православної віри – віри своїх родичів – святих та рівноапостольних Костянтина та Єлени. Тим не менше, це не заважало йому довгий час правити величезною державою – Римською імперією. Він намагався з якоюсь особливою злобою та цинізмом знищити все те добре, що було зроблене християнами до нього. Більше того. Він гнав і утискав самих християн. Він їх відловлював, мучив піддаючи тортурам і навіть убивав. І ось, у тому легіоні, який виконував ці безбожні накази, й служив воїн Іоан, пам’ять якого ми сьогодні вшановуємо.
Будучи християнином, він ще певний час не говорив нікому про це, завдяки чому отримав можливість допомагати іншим християнам, попереджуючи їх про ймовірну небезпеку. Коли Іоану ставало відомо про те, що на когось із християн розпочнеться полювання, або когось із них заберуть у темницю, чи, швидше за все, будуть вбивати, то він не вагаючись допомагав таким людям уникнути несправедливої кари. І треба сказати, що святий мученик врятував багатьом із них життя.
Все ж, коли прийшлося визнати самому Іоану власну віру перед імператором, він не відрікся від Христа, а за своє сповідання віри був тяжко мучений та кинутий до в’язниці на кілька років. Власне, саме через це Іоана й було названо «мучеником». У в’язниці він сидів до того часу, поки самого Юліана Відступника не було вбито під час одного з боїв на одній із чергових воєн. Після смерті імператора почали випускати з тюрем людей, які потрапили туди не через кримінальні злочини, але за “не правильні” політичні та релігійні погляди. Серед інших, випустили тоді й святого Іоана. Наступний імператор був уже християнином. Святий Іоан Воїн помер в глибокій старості, оточений багатьма людьми, які його любили та шанували подвиги святого.
Сьогодні ми вважаємо його мучеником не тільки тому, що він багато постраждав. Разом із цим обов’язково потрібно пригадати, що слово мученик – грецьке слово мартірос, яке точніше перекласти, як «свідок» – свідок Христовий. У дійсності ним описують не ту людину, яка мучиться від чогось, а та, яка свідчить щось, розповідає та переконує людей в Божій Правді. Святий Іоан настільки добре показав цю Правду, що ми сьогодні про нього пам’ятаємо, хоча минуло вже 17 віків із того часу.
На Русі пам’ять цього святого вшановувалася з давніх-давен. Деякі вчені навіть мають версію про те, що він був словянського походження, мало не українець. І тут, навпене, одне з пояснень того, чому його певним чином вирізняють серед інших святих, яких шануємо цього дня. Також у давнину вірили, що цей святий допомагає людям у різних скорботах, бідах і нещастях. Якщо хто переживає особливо складний чи трагічний момент у своєму житті, то молиться святому Іоану Воїну.
Звісно, ми віримо в те, що всі святі нам однаково допомагають, всі з однаковою силою нас люблять, і швидше за все, не мають жодної спеціалізації, як їм те приписують люди. Тим не менше, немає нічого поганого в тому, якщо в нас виникає внутрішня потреба помолитися та попросити полегшення нашої долі – ми можемо з цим звернутися до святого Іоана Воїна.
Те, що він зазнав неймовірних страждань, але не відрікся своїх поглядів, ще раз показує нам його велику віру, а нині -велику силу нам допомагати. На жаль, більшість із нас сьогодні, в випадку найменших випробовувань заради Церкви, очевидно, відмовилися б від Христа. Більшість із людей, які називають себе християнами, аж ніяк би не захотіли страждати тілом, заради спасіння душі. Ми не хочемо страждати навіть беручи на себе елементарний, дуже простий подвиг, наприклад, подвиг молитви та посту. Як відомо, уже за декілька днів розпочнеться Успенський піст. Погодьтесь, кінець літа – не дуже вдалий час для посту. Зазвичай, люди ще відпочивають, розважаються та постійно шукають нових способів це робити краще. До постування в таких людей, найчастіше, справа таки не доходить. Це дуже добре показує те, наскільки в дійсності люди ставляться до своєї віри.
Вірити в Бога – це не просто знати те, що Він існує. У Біблії написано, що й біси вірують, і тремтять. Вони тремтять зі страху. Все ж, вони не просто знають, що Бог існує, бо вони реально знайомі з Ним особисто так само, як ми з вами знаємо один одного. Насправді, віра -це певні стосунки між людиною та Богом. І якщо Господь обіцяв нам те, що ми досягнемо Царства Небесного коли будемо виконувати Його волю, то наша віра повинна саме в тому й полягати, що ми її виконуємо конкретними вчинками та думками, що ми довіряємо тим словам, які Він нам сказав та приймаємо за правду всі Його обітниці. Тому, й жити нам потрібно так, щоб усім було очевидно, що нам це цікаво та цінно, а ці слова Господні для нас не просто коливання повітря та не чиїсь порожні фантазії.
Дуже добре, що ми з вами маємо можливість збиратися для спільної молитви та пригадувати собі житія святих угодників Божих, які ще раз переконують нас у тому, що спастися можливо. Як би тяжко нам не було жити на землі, як би не здавалося важко виконувати Заповіді Божі. У дійсності їх виконувати легко, але нам це здається важким бо ми великі грішники. Добро робити складно, а зло – легко. Хоча його теж робити не завжди просто – ми лише себе так переконуємо. Бог і Церква хочуть від нас щоб ми змінювалися, поки ще маємо час. Ми ж не знаємо коли помремо, коли нас закличуть на суд Божий.
Тому потрібно завжди готуватися. Потрібно бути готовими дати відповідь хоча б за останній свій прожитий день. Давайте проаналізуємо, як ми його прожили? Чи можемо ми «похвалитися» хоча б одною чи двома конкретними добрими справами? А можливо, у когось із нас є виконаними навіть аж три добрих справи, з якими ми ввійдемо до Вічності. Якщо таких справа немає, то мусимо за цей день, який ще залишився, треба встигнути зробити хоча б щось одне добре, бо це потрібно не нашим ближнім, і навіть не Богу – а нам із вами. Наш нинішній стан – незадовільний, хворий та потребує лікування.
Якби когось із нас назвати духовно чи психічнохворим – ми б справедливо образились на того, хто це зробив. Звісно, що ми не відчуваємо себе хворими. Хіба фізично ми дійсно іноді можемо хворіти. Зате коли б ми почули про свої духовні та психічні хвороби, ми б ображали й навіть тримали ненависть на ту людину, бо вона сказала не правду та несправедливо образила нас. І чим більша ненависть у нас виникла до людини, яка нам це сказала, тим більше ця людина була права! Чим більшу ненависть та агресію ми відчуваємо до інших, тим більше це показує, наскільки ми в дійсності хворі.
“Нормальна” людина має всіх любити, прощати та посміхатися. Знаєте, я часто про це говорю та ще й нині хочу раз повторити. Людина, яка не посміхається – має в собі біса. Який це біс? Біс розпачу, смутку, гордині, ненависті та зневіри. В такої людини закрите серце. Вона не може поділитися власним світлом із іншими людьми з однієї причини – в неї його нема. Якби це світло в ній було, то вона б вела себе в житті зовсім по-іншому. І не лише в випадку її стосунків і спілкування з іншими людьми, але й коли вона залишається наодинці сама з собою.
Буває таке, що люди живуть самі. Поки вони не розмовляють із іншими людьми, вони багато думають. За цей час вони в одних лише думках стільки гріхів собі назбирають, що в навіть не потрібно ще й з кимось зустрічатися. В своїй голові вони вже так обсудили всіх, прокляли всіх, з’ясували хто поганий, а хто ще гірший і чим саме вони всі гірші він нас, що залишається лише сплеснути в долоні. Так, із одного боку, людина ще нічого не зробила особливого – навіть із хати не вийшла. Але з іншого – наробила стільки гріхів, що якби в цей момент її покликали на суд Божий, то вона направду б не мала з чим йти. Той тягар, той камінь гріхів, який нині лежить на нашому серці, піде з нами туди, де «вічний плач і скрегіт зубів».
Тому, поки ще маємо час, намагаймося змінюватися, пам’ятаючи, що для Бога важлива наша кожна хвилинка. Ми ж це так дешево цінуємо – прожили якось день до вечора – та й слава Богу! Завтра буде новий день. Зрештою, справа не лише в часі, не лише в кількості нашого життя, а в його якості. Має значення не скільки ти прожив, а для чого ти це прожив та з якою метою.
Нехай Господь благословить усіх нас. Нехай дозволяє нам частіше разом збиратися під час цієї великої подячної служби – Божественної літургії. Слово «літургія» означає «спільна справа», а «євхаристія» – «подяка». От ми збираємося разом на спільну справу – подякувати Богу за все, за кожен прожитий нами день. Щохвилини помирає 1 людина від туберкульозу. А кожні дві хвилини, чи щось таке, помирає людина від інфаркту. А ми поки з вами живі, чомусь. За це також треба дякувати Богу, Який любить та опікується нами. Дай Боже нам це швидше зрозуміти. Дякую вам за увагу. Слава Ісусу Христу!
Після Літургії 12 серпня 2015 року
0 коментарі:
Дописати коментар