Був такий французький письменник Антуан де Сент-Екзюпері. Його найвідомішим твором стало невеличке оповідання під назвою «Маленький принц», яке він написав незадовго перед своєю смертю. Здається, його навіть колись вивчали в школі. Сподіваюсь, хтось із вас таки його ще пам’ятає. Там є один цікавий епізод, коли головний персонаж ще будучи маленьким хлопчиком дізнався, що удав може проковтнути іншу тварину цілком так, що потім не рухаючись пів року чекає на те, щоб їжа в нього в середині перетравилася. Ця інформація настільки вразила хлопчика, що він постійно почав про це думати: як таке може бути?! Роздумуючи про повне пригод життя в джунглях, він навіть намалював малюнок такого удава, всередині якого був слон. Але жоден дорослий не бачив у тому малюнку слона в удаві. Всі розводили руками, або казали, що це якийсь капелюх чи ще щось.
Коли ж цей хлопчик виріс і став дорослим, то тим малюнком він провіряв, що ж це за людина стоїть перед ним. Якщо вона говорила, що це капелюх, то він говорив з нею на одному рівні, якщо вона казала про слона в удаві - мова була зовсім іншою, чесною та глибокою. Там згодом описується, як інший персонах оповідання -маленький принц - коли взяв у руки той малюнок, то одразу ж вигукнув: так це ж слон в удаві, хіба можуть бути ще якісь інші варіанти?
Ця дитяча та мила історія надзвичайно потрібна кожному християнину, оскільки вона показує те, що й у нашому житті, житті віруючих людей, існує такий маркер, який визначає нашу віру. Так само, як той малюнок для хлопчика був маркером на те, чи людина близька по духу, чи здатна вона розуміти його цілком. Ми з вами також маємо розуміти, що в нашому житті існують, чи принаймні, мали б існувати певні маркери, здатні розрізняти нашу глибину, нашу віру та якість стосунків із Богом. Є певні маркери, які роблять нас християнами. Тому, хочу згадати, що маркером, який говорить про наше християнство, є зовсім не те, що ми ходимо до храму. Можливо, для когось із нас це буде вражаюча, шокуючи інформація, неприємна та буде видаватися неправдою. Звичайно, ходити до храму потрібно. Питання так узагалі й не ставиться. Ми говоримо про те, що одне відвідування нами храмів Божих недостатньо для повного обожнення та освячення. Християнами нас робить не участь у відправах, а щоденне важке, виснажливе повсякденне життя за заповідями Божими.
Чимало людей приходять до храму заради традиції, сімейної чи особистої звички. Когось змушують силою туди йти, а комусь нема чим зайнятися, то він ходить від ще більшої нудьги в меншу. Є такі, що приходять до храму лише для того, щоб тут зустрітися зі своїми старими друзями. От, у США, в української діапори є цікава практика збиратися після богослужіння «на пироги». У такому випадку, половину храму займають віруючі, які приходять на Божественну літургію, а інша половина ті, хто прийшов «на пироги». А є ще інші «церкви», де пастори кожного разу платять людям по 10-20 доларів за те, що вони прийдуть на богослужіння. Добре, коли є багаті спонсори!
Насправді, Слово Боже вчить про те, що християнами нас робить наше повсякденне життя. Але просто ходити до храму – замало. Сам Христос неодноразово підкреслював важливість спільної молитви для спасіння. Але, якщо ми будемо приходити сюди керуючись власними меркантильними інтересами чи байдужість – гріш нам ціна, як християнам. Які ж ми християни, якщо ми йдемо шляхом Христа? Які ми християни, якщо за стільки років життя в храмі ми ні на йоту не змінилися в кращий бік?
У цьому контексті розмови скажу, що нинішня Євангельська розповідь для нас особливо важлива, оскільки відкриває для нас часто непомічені істини нашого духовного життя. Так, одним із способів перевірити глибину та тверезість нашої віри – це прослідкувати за нашим слідуванням, схильністю до марновірства. Як часто християни схильні вірити в різні забобони, не бачачи в цьому чогось поганого та надзвичайного. І тим більше – супротивного власній вірі. Тож не дивно, що те язичництво, яке намагався викорінити ще князь Володимир Великий досі живе та процвітає серед наших людей.
Ми віримо в якісь «вроки», віримо, що люди можуть на нас погано подивитися, що можуть наслати на нас якісь прокляття та чари, щось нам кудись підкинути, щоб воно принесло нам зло. Так, ось. Приймаючи все це, тобто, вірячи в це, як у правду, ми навіть відвідуючи храм Божий робимося язичниками! Якщо серед двох альтернатив ми обираємо саме поганство, тобто обираємо те, в що не потрібно вірити, ми перестаємо бути дітьми Христовими.
Одного разу Київського святителя Петра Могилу запитали, чи існує така річ, як «вроки». Він відповів, що «вроки», тобто дії злих сил на людину безперечно що існують. Однак, та людина, яка веде здорове духовне життя, часто сповідається та причащається, нема чого боятися. А тепер подумаймо про те, що роблять люди, які намагаються оці «вроки» «зняти» чи вигнати з когось не за допомогою церкви, а за допомогою різних чаклунських способів. Зі Святого Писання ми ж чули, що сатана сатану вигнати не може. Щойно ми про це читали. Деякі люди говорити про Ісуса Христа, що він виганяє бісів із хворих силою бісівською. Це кілька разів зустрічається в Євангелії, в тому числі й у нинішньому фрагменті. Сатана не може ділитися!
Тому, маємо розуміти, що коли ми робимо певні маніпуляції містичного ґатунку: скидаємо вроки, носимо червону нитку чи боїмося пустих відер – перш за все ми відмовляємося від Самого Христа та Його Благодаті. А по-друге, ми повинні розуміти, що воли ми робимо подібні речі, то виконуємо певне язичницьке богослужіння, особливий бісівський ритуал. Це не просто така собі гра, але реальне закликання злих сил, навіть якщо ми про це не думаємо.
Якщо для звершення православного богослужіння потрібно виконати чимало умов: правильне місце, правильний час, правильні служителі, правильні слова та начиння, а головне – правильне сердечне налаштування, то для того щоб «скинути вроки» достатньо просто виконати нескладний обряд, будь-якої традиції. Все що завгодно роби, щоб тобі допомогло. Чому так? Тому, що дияволу неважливо, яким саме ти способом це робиш. Йому головне те, що ти звертаєшся до нього за допомогою! Йому важливо те, що ти хочеш йому прислуговувати. А, що саме ти там собі будеш бурмотати та чаклувати – йому на це цілковито начхати. Чи знаєте ви, що нині виходять із друку не лише молитовники, але й такі собі збірки різноманітних заговорів і заклинань на всі випадки життя! Бісам важливо, щоб ти віддав їм своє серце та був переконаним у тому, що коли ти «скидаєш вроки», твої маніпуляції тобі допоможуть.
Церква каже, що людина дійсно може підпадати під певний вплив злих, нечистих сил. Однак, для того, щоб цього не відбулося, потрібно не придумувати заклять і чарів, але жити нормальним, себто, повноцінним церковним життям. І саме тому ми ще з найперших днів від народження приносимо немовлят до святого Причастя. Навіть, коли вони ще цього збагнути не можуть. Вони не можуть, але диявол – може та все прекрасно розуміє. Справжні відповідальні та люблячі батьки не можуть допустити для своїх дітей досвіду життя в грісі з перших їхніх днів. Навіть світські психологи, педагоги чи якісь соціальні працівники добре знають, що людина стає повноцінною особистістю, в певному сенсі – цілісною та а певні шаблони поведінки в дорослому віці зумовлені певними речами, які тягнуться ще з неусвідомленого дитинства. І поки ми ще не знаємо, що на неї чекає в майбутньому, нам треба приносити її до храму, освячувати та преображати, лікувати та очищувати, освітлювати її благодаттю Божою. Якщо хтось із батьків цього не розуміє та нічого не робить, то це розуміють біси і не пропустять нагоди нам нашкодити.
Тому, дуже прикро, коли батьки, піклуючись про своє потомство, намагаються насамперед дати своїм дітям матеріальне благополуччя, оточують її дорогими ліжечками, неймовірно дорогими грішками чи іншими речами, які є всього лиш способом одних людей нажитися на фобіях і пристрастях інших людей. Я кажу тут, звісно ж, про продавців і виробників, які продають дитячі речі за ціною дорослих, користуючись помутнінням розуму батьків, з нагоди народження свого чада. Звісно, немає нічого дивного, що таким способом батьки намагаються дати своїм дітям найкраще, що можуть дати. Однак, нагадаю, що батьки не можуть нічого кращого та ціннішого дати своїм дітям за те, що вони привчать їх до молитви та життя з Богом. Краще цього нічого немає та бути не може. Тому, нинішня Євангелія ще раз нагадує нам та наголошує, що не можна займатися жодним видом чаклунства, намагаючись подолати біса силою бісівською. Для цього Господь пропонує нам інший, кращий шлях. Той, хто своїми конкретними вчинками визнає сатану за свого бога – явно відмовляється від Христа Спасителя. Сам Христос про це ясно каже в одній зі своїх проповідей: не можна служити двом панам. А далі читаємо, що не можна служити Богу та мамоні (божкам).
Та людина, яка звертається до гадалок, вірить у гороскопи й передбачення астрологів із телевізора та газет, порушуючи Першу Заповідь Господню відмовляється від Самого Бога! При чому - найголовнішу Заповідь! Як відомо, для віоруючих людей має значення навіть певний порядок, ієрархія того, в якій послідовності викладені Заповіді Божі. Не можна говорити, що Десята менш важлива за Першу, але те, що Перша важливіша за Десяту – безсумнівно. Перша заповідь наказує нам не приймати жодне інше божество, окрім Єдиного Правдивого Бога – Господа нашого Ісуса Христа! Коли ж ми віримо в те, що сатана це також бог цього світу, хоча й поганий, але його теж потрібно якось умилостивляти, то це означає, що ми відмовляємося, відрікаємося від Самого Христа!
Я щиро дякую вам за спільну молитву. Вірю в те, що Господь Бог по вашій вірі був присутній в нашому храмі, безперечно, чув наші молитви та зітхання. Вірю, що наші молитви також чули всі святі небожителі, до яких ми взивали, кого згадували під час богослужіння. Це має величезне значення для нашого духовного благополуччя та становлення. Отже, намагаймося зберегти в собі отриману благодать і теплоту спільної молитви. Нехай вона в нас залишається якомога на довший час.
І ще хотів сказати про одну річ, хоча нас сьогодні мало – все одно послухайте. Учора в нас на вулиці сталася жахлива подія. Маршрутка збила на смерть жінку. Це на тій дорозі, по якій ми з вами кожного разу ходимо. І це та маршрутка, якою ми кожного разу їздимо. Тому, я дуже вас прошу бути особливо обережними та, якщо є можливість, по одному не переходити дороги. Коли нас буде декілька – так буде безпечніше. Учора збили старшу жінку, а минулого тижня тут, на дорозі в напрямку Хмельницького автомобіль на смерть збив чоловіка. Ми, християни, хоча й смерті не боїмося, але – береженого Господь береже. Богу не подобається смерть людей раніше запланованого Ним Самим. Дякую вам ще раз за увагу. Спаси Господи!
Коли ж цей хлопчик виріс і став дорослим, то тим малюнком він провіряв, що ж це за людина стоїть перед ним. Якщо вона говорила, що це капелюх, то він говорив з нею на одному рівні, якщо вона казала про слона в удаві - мова була зовсім іншою, чесною та глибокою. Там згодом описується, як інший персонах оповідання -маленький принц - коли взяв у руки той малюнок, то одразу ж вигукнув: так це ж слон в удаві, хіба можуть бути ще якісь інші варіанти?
Ця дитяча та мила історія надзвичайно потрібна кожному християнину, оскільки вона показує те, що й у нашому житті, житті віруючих людей, існує такий маркер, який визначає нашу віру. Так само, як той малюнок для хлопчика був маркером на те, чи людина близька по духу, чи здатна вона розуміти його цілком. Ми з вами також маємо розуміти, що в нашому житті існують, чи принаймні, мали б існувати певні маркери, здатні розрізняти нашу глибину, нашу віру та якість стосунків із Богом. Є певні маркери, які роблять нас християнами. Тому, хочу згадати, що маркером, який говорить про наше християнство, є зовсім не те, що ми ходимо до храму. Можливо, для когось із нас це буде вражаюча, шокуючи інформація, неприємна та буде видаватися неправдою. Звичайно, ходити до храму потрібно. Питання так узагалі й не ставиться. Ми говоримо про те, що одне відвідування нами храмів Божих недостатньо для повного обожнення та освячення. Християнами нас робить не участь у відправах, а щоденне важке, виснажливе повсякденне життя за заповідями Божими.
Чимало людей приходять до храму заради традиції, сімейної чи особистої звички. Когось змушують силою туди йти, а комусь нема чим зайнятися, то він ходить від ще більшої нудьги в меншу. Є такі, що приходять до храму лише для того, щоб тут зустрітися зі своїми старими друзями. От, у США, в української діапори є цікава практика збиратися після богослужіння «на пироги». У такому випадку, половину храму займають віруючі, які приходять на Божественну літургію, а інша половина ті, хто прийшов «на пироги». А є ще інші «церкви», де пастори кожного разу платять людям по 10-20 доларів за те, що вони прийдуть на богослужіння. Добре, коли є багаті спонсори!
Насправді, Слово Боже вчить про те, що християнами нас робить наше повсякденне життя. Але просто ходити до храму – замало. Сам Христос неодноразово підкреслював важливість спільної молитви для спасіння. Але, якщо ми будемо приходити сюди керуючись власними меркантильними інтересами чи байдужість – гріш нам ціна, як християнам. Які ж ми християни, якщо ми йдемо шляхом Христа? Які ми християни, якщо за стільки років життя в храмі ми ні на йоту не змінилися в кращий бік?
У цьому контексті розмови скажу, що нинішня Євангельська розповідь для нас особливо важлива, оскільки відкриває для нас часто непомічені істини нашого духовного життя. Так, одним із способів перевірити глибину та тверезість нашої віри – це прослідкувати за нашим слідуванням, схильністю до марновірства. Як часто християни схильні вірити в різні забобони, не бачачи в цьому чогось поганого та надзвичайного. І тим більше – супротивного власній вірі. Тож не дивно, що те язичництво, яке намагався викорінити ще князь Володимир Великий досі живе та процвітає серед наших людей.
Ми віримо в якісь «вроки», віримо, що люди можуть на нас погано подивитися, що можуть наслати на нас якісь прокляття та чари, щось нам кудись підкинути, щоб воно принесло нам зло. Так, ось. Приймаючи все це, тобто, вірячи в це, як у правду, ми навіть відвідуючи храм Божий робимося язичниками! Якщо серед двох альтернатив ми обираємо саме поганство, тобто обираємо те, в що не потрібно вірити, ми перестаємо бути дітьми Христовими.
Одного разу Київського святителя Петра Могилу запитали, чи існує така річ, як «вроки». Він відповів, що «вроки», тобто дії злих сил на людину безперечно що існують. Однак, та людина, яка веде здорове духовне життя, часто сповідається та причащається, нема чого боятися. А тепер подумаймо про те, що роблять люди, які намагаються оці «вроки» «зняти» чи вигнати з когось не за допомогою церкви, а за допомогою різних чаклунських способів. Зі Святого Писання ми ж чули, що сатана сатану вигнати не може. Щойно ми про це читали. Деякі люди говорити про Ісуса Христа, що він виганяє бісів із хворих силою бісівською. Це кілька разів зустрічається в Євангелії, в тому числі й у нинішньому фрагменті. Сатана не може ділитися!
Тому, маємо розуміти, що коли ми робимо певні маніпуляції містичного ґатунку: скидаємо вроки, носимо червону нитку чи боїмося пустих відер – перш за все ми відмовляємося від Самого Христа та Його Благодаті. А по-друге, ми повинні розуміти, що воли ми робимо подібні речі, то виконуємо певне язичницьке богослужіння, особливий бісівський ритуал. Це не просто така собі гра, але реальне закликання злих сил, навіть якщо ми про це не думаємо.
Якщо для звершення православного богослужіння потрібно виконати чимало умов: правильне місце, правильний час, правильні служителі, правильні слова та начиння, а головне – правильне сердечне налаштування, то для того щоб «скинути вроки» достатньо просто виконати нескладний обряд, будь-якої традиції. Все що завгодно роби, щоб тобі допомогло. Чому так? Тому, що дияволу неважливо, яким саме ти способом це робиш. Йому головне те, що ти звертаєшся до нього за допомогою! Йому важливо те, що ти хочеш йому прислуговувати. А, що саме ти там собі будеш бурмотати та чаклувати – йому на це цілковито начхати. Чи знаєте ви, що нині виходять із друку не лише молитовники, але й такі собі збірки різноманітних заговорів і заклинань на всі випадки життя! Бісам важливо, щоб ти віддав їм своє серце та був переконаним у тому, що коли ти «скидаєш вроки», твої маніпуляції тобі допоможуть.
Церква каже, що людина дійсно може підпадати під певний вплив злих, нечистих сил. Однак, для того, щоб цього не відбулося, потрібно не придумувати заклять і чарів, але жити нормальним, себто, повноцінним церковним життям. І саме тому ми ще з найперших днів від народження приносимо немовлят до святого Причастя. Навіть, коли вони ще цього збагнути не можуть. Вони не можуть, але диявол – може та все прекрасно розуміє. Справжні відповідальні та люблячі батьки не можуть допустити для своїх дітей досвіду життя в грісі з перших їхніх днів. Навіть світські психологи, педагоги чи якісь соціальні працівники добре знають, що людина стає повноцінною особистістю, в певному сенсі – цілісною та а певні шаблони поведінки в дорослому віці зумовлені певними речами, які тягнуться ще з неусвідомленого дитинства. І поки ми ще не знаємо, що на неї чекає в майбутньому, нам треба приносити її до храму, освячувати та преображати, лікувати та очищувати, освітлювати її благодаттю Божою. Якщо хтось із батьків цього не розуміє та нічого не робить, то це розуміють біси і не пропустять нагоди нам нашкодити.
Тому, дуже прикро, коли батьки, піклуючись про своє потомство, намагаються насамперед дати своїм дітям матеріальне благополуччя, оточують її дорогими ліжечками, неймовірно дорогими грішками чи іншими речами, які є всього лиш способом одних людей нажитися на фобіях і пристрастях інших людей. Я кажу тут, звісно ж, про продавців і виробників, які продають дитячі речі за ціною дорослих, користуючись помутнінням розуму батьків, з нагоди народження свого чада. Звісно, немає нічого дивного, що таким способом батьки намагаються дати своїм дітям найкраще, що можуть дати. Однак, нагадаю, що батьки не можуть нічого кращого та ціннішого дати своїм дітям за те, що вони привчать їх до молитви та життя з Богом. Краще цього нічого немає та бути не може. Тому, нинішня Євангелія ще раз нагадує нам та наголошує, що не можна займатися жодним видом чаклунства, намагаючись подолати біса силою бісівською. Для цього Господь пропонує нам інший, кращий шлях. Той, хто своїми конкретними вчинками визнає сатану за свого бога – явно відмовляється від Христа Спасителя. Сам Христос про це ясно каже в одній зі своїх проповідей: не можна служити двом панам. А далі читаємо, що не можна служити Богу та мамоні (божкам).
Та людина, яка звертається до гадалок, вірить у гороскопи й передбачення астрологів із телевізора та газет, порушуючи Першу Заповідь Господню відмовляється від Самого Бога! При чому - найголовнішу Заповідь! Як відомо, для віоруючих людей має значення навіть певний порядок, ієрархія того, в якій послідовності викладені Заповіді Божі. Не можна говорити, що Десята менш важлива за Першу, але те, що Перша важливіша за Десяту – безсумнівно. Перша заповідь наказує нам не приймати жодне інше божество, окрім Єдиного Правдивого Бога – Господа нашого Ісуса Христа! Коли ж ми віримо в те, що сатана це також бог цього світу, хоча й поганий, але його теж потрібно якось умилостивляти, то це означає, що ми відмовляємося, відрікаємося від Самого Христа!
Я щиро дякую вам за спільну молитву. Вірю в те, що Господь Бог по вашій вірі був присутній в нашому храмі, безперечно, чув наші молитви та зітхання. Вірю, що наші молитви також чули всі святі небожителі, до яких ми взивали, кого згадували під час богослужіння. Це має величезне значення для нашого духовного благополуччя та становлення. Отже, намагаймося зберегти в собі отриману благодать і теплоту спільної молитви. Нехай вона в нас залишається якомога на довший час.
І ще хотів сказати про одну річ, хоча нас сьогодні мало – все одно послухайте. Учора в нас на вулиці сталася жахлива подія. Маршрутка збила на смерть жінку. Це на тій дорозі, по якій ми з вами кожного разу ходимо. І це та маршрутка, якою ми кожного разу їздимо. Тому, я дуже вас прошу бути особливо обережними та, якщо є можливість, по одному не переходити дороги. Коли нас буде декілька – так буде безпечніше. Учора збили старшу жінку, а минулого тижня тут, на дорозі в напрямку Хмельницького автомобіль на смерть збив чоловіка. Ми, християни, хоча й смерті не боїмося, але – береженого Господь береже. Богу не подобається смерть людей раніше запланованого Ним Самим. Дякую вам ще раз за увагу. Спаси Господи!
0 коментарі:
Дописати коментар